Геном прокаріот складніший за будовою і містить як структурні, гак і регуляторні гени. Наприклад, ДНК кишкової палички складається з 3 800 000 пар нук-леотидів, а число структурних генів становить близько тисячі. Майже половина довжини її молекули генетичної інформації не несе, це - ділянки, що лежать між генами, так звані спейсери.

Геном еукаріот має ще складнішу структуру: кількість ДНК в їхньому ядрі більша, а отже, більше й структурних та регуляторних генів. Так, геном дрозофіли нараховує майже 180 000 000 пар нуклеотидів і включає близько 10 000 структурних генів. У геномі людини понад сто тисяч структурних генів.

Дослідження геному різноманітних організмів показало, що кількість ДНК у ядрі перевищує необхідну для кодування всіх структурних генів у 8-10 разів. Причини цього явища різні По-перше, геномна ДНК еукаріот містить багато послідовностей нуклеотидів, кожна з яких повторюється до сотень тисяч разів. По-друге, значна частина ДНК (спейсери) взагалі не несе генетичної інформації. По-третє, чимало регуляторних генів не кодує поліпептиди чи РНК.

Ділянки некодуючої ДНК виявлено й у складі структурних генів. Було доведено, що ген складається з окремих блоків (частин), одні з яких (екзони) копіюються в РНК і несуть інформацію про структуру певних сполук, а інші (інтрони) - ні. Окремі інтрони можуть вміщувати від 100 до 1 000 000 і більше нуклеотидних пар. Число інтронів усередині генів різне: в гена гемоглобіну - 2, яєчного білка - 7, білка-колагену курки - 51. Число і розташування інтронів специфічні для кожного гена. Гени копіюються в молекулі-попереднику рРНК (про-іРНК), звідки інтрони видаляються особливими ферментами, а екзони залишаються і сполучаються (зрощуються) у певному, строго визначеному порядку. Таким чином утворюється зріла іРНК

Цитоплазматична спадковість. У клітинах еукаріот, крім спадкового матеріалу, розташованого у ядрі, виявлено ще позаядерну, або цитоплазматичну, спадковість. Явище цитоплазматичної спадковості полягає у здатності певних структур цитоплазми зберігати та передавати нащадкам частину спадкової інформації батьків. Хоча провідна роль в успадкуванні більшості ознак організму належить генам хромосом, роль цитоплазматичної спадковості теж досить значна.

Цитоплазматична спадковість пов'язана з двома видами генетичних явищ:

- успадкуванням ознак, які зумовлюють позаядерні гени, розташовані у певних органелах (мітохондріях, пластидах);

- появою у нащадків ознак, зумовлених ядерними батьківськими генами, але на прояв яких впливає цитоплазма яйцеклітини.

Існування генів, розташованих в органелах, що здатні до само-подвоєння - мітохондріях і пластидах - виявлено ще на початку XX сторіччя під час вивчення успадкування зелених та безбарвних пластид у деяких квіткових рослин із мозаїчним забарвленням листків. Позаядерні гени взаємодіють з ядерними і перебувають під контролем ядерної ДНК. Цитоплазматична спадковість, пов'язана із генами пластид, відома для таких квіткових рослин, як ротики, нічна красуня тощо. Серед них є форми зі строкатими листками, причому ця ознака передається по материнській лінії. Строкатість листків зумовлена нездатністю частини пластид утворювати хлорофіл. Після поділу клітин із безбарвними пластидами у листках виникають білі плями, які чергуються із зеленими ділянками. Пере