недавно або ж невластиві для нього, як правило, завдають його організмові більшої шкоди (наприклад, вірус імунодефіциту людини), ніж ті, що пройшли з певним видом хазяїна тривалу коеволюцію (наприклад, ціп'яки).

Серед паразитів розрізняють обов'язкових (облігатних) та необов'язкових (факультативних). До першої категорії належать, наприклад, бичачий та свинячий ціп'яки, які можуть існувати лише в тонкому кишечнику людини. Прикладом необов'язкових паразитів може слугувати круглий черв - стронгілоїдес, який може повністю здійснювати свій життєвий цикл у грунті, але здатний паразитувати і в кишечнику людини, іноді призводячи до її загибелі.

Є паразити, що мешкають як на поверхні організму хазяїна (ектопаразити воші, пір'яні кліщі тощо), так і всередині (ендопаразити: стьожкові та круглі черви, сисуни, личинки шлункових оводів та ін.).

Існування в такому специфічному середовищі, яким є організм хазяїна, зумовлює у паразитів формування певних адаптацій. Оскільки чинники довкілля діють на внутрішніх паразитів не безпосередньо, а через організм хазяїна, у них спостерігається спрощення або повна редукція певних органів чи систем органів (наприклад, травної системи, органів чуттів). Натомість у паразитів, як правило, добре розвинені органи прикріплення (присоски, гачки тощо) та статева система (наприклад, у деяких видів стьожкових червів у кожному з члеників може закладатись до 14 наборів чоловічих і жіночих статевих залоз). Для більшості паразитів властива значна плодючість («закон великої кількості яєць»), наприклад, самка людської аскариди продукує до 240 000 яєць за добу, а бичачий ціп'як протягом свого життя (до 18 років) - понад 10 000 000 000. Це пояснюється загибеллю значної кількості паразитів до завершення життєвого циклу.

Для багатьох паразитів характерні складні життєві цикли, які можуть супроводжуватись зміною поколінь, хазяїв і середовищ існування, що сприяє їхньому поширенню. Якщо життєвий цикл паразита перебігає зі зміною різних видів хазяїв, то ті організми, в яких паразити розмножуються статевим шляхом, називають остаточними хазяями (наприклад, людина для бичачого ціп'яка), а ті, в яких паразити розвиваються або розмножуються нестатево чи партеногенетично, мають назву проміжних (наприклад, велика рогата худоба для бичачого ціп'яка).

Паразити, які можуть проникати у будь-які органи та тканини організму хазяїна, забезпечені значними запасами їжі. Тому вони значно більші за розмірами, ніж близькі групи, що живуть вільно у природі (так деякі паразитичні круглі черви можуть досягати 8 м завдовжки, тоді як вільноживучі їхні види не перевищують декількох міліметрів). Багато ендопаразитів мешкає в умовах нестачі або відсутності вільного кисню, внаслідок чого у них переважають процеси анаеробного розщеплення запасних поживних речовин (головним чином, глікогену).

Паразити відіграють певну роль у біоценозах. Одні з них, мало шкідливі для місцевих видів, спричинюють тяжкі захворювання