Сукцесії характеризуються певними закономірностями. По-перше, процес сукцесії відбувається в одному напрямку, він не може зупинитись на певному етапі і повернутись до вихідного стану. По-друге, під час сукцесії зростає видове різноманіття організмів, розгалужується трофічна сітка, споживається все більша частка первинної продукції. Це підсилює регуляторні механізми біогеоценозу, знижує ймовірність масового розмноження окремих видів тощо.

На перших етапах сукцесійних змін, як правило, переважають еврибіонтні види, здатні до колонізації певних місцеіс-нувань (вони характеризуються інтенсивним розмноженням, швидким розвитком, значною витривалістю до змін екологічних факторів). Своєю життєдіяльністю вони створюють умови для оселення інших видів, пристосованіших до певних умов, які заміщують своїх попередників.

Процес сукцесії триває, аж поки біогеоценоз не досягне значної видової різноманітності, що дає змогу стабілізувати колообіг речовин і перетворення енергії. При цьому вселення нових видів або зникнення тих, які існували в біогеоценозі раніше, не спричинюватиме змін середовища існування. Звичайно в зрілому біогеоценозі можуть відбуватись певні зміни, але істотно на умови існування вони не впливають. Під час сукцесії поступово уповільнюються темпи приросту біомаси. Ускладнення трофічних взаємозв'язків між компонентами зрілого біогеоценозу, яке проявляється в розгалуженні трофічної сітки, приводить до споживання гетеротрофними організмами майже усієї чистої первинної продукції.

Таким чином, сукцесії сприяють формуванню зрілих (клімакс-них) біогеоценозів зі значним видовим різноманіттям організмів, розвиненими механізмами саморегуляції (підтримання гомеостазу) і здатністю до самовідтворення.

Агроценози та особливості їхнього функціонування. Людина, як і інші консументи, залежить від чистої первинної продукції зелених рослин. Для її постійного отримання вона створює штучні угруповання — агроценози (поля, пасовища, городи тощо).

Агроценоз (від грец. агрос - поле та койнос - загальний) - це збіднене видами угруповання рослин, тварин, грибів і мікроорганізмів, створене людиною для одержання сільськогосподарської продукції.

Від природних угруповань (біоценозів) агроценози докорінно відрізняються своїми властивостями та особливостями функціонування. Незначне видове різноманіття та погано розгалужені трофічні сітки зумовлюють слабку стійкість агроценозів (тобто здатність витримувати коливання інтенсивності факторів довкілля без різких змін структури і функцій), але високу продуктивність одного чи кіл ькох видів у його складі. В агроценозах практично відсутня саморегуляція; без постійного втручання людини вони руйнуються і зникають.