В організмів деяких видів після розмноження настає смерть (комахи-одноденки, лососеві риби - кета, горбуша тощо). В інших організмів (більшість хребетних тварин, річковий рак, деякі комахи, павукоподібні, молюски, багаторічні рослини тощо) здатність до розмноження зберігається певний час-період статевої зрілості. Після її втрати смерть у таких організмів настає не відразу, а через деякий час (від кількох днів у комах до кількох років і десятків років у великих ссавців, дерев тощо). Цей час називається періодом старіння, коли знижується рівень обміну речовин, відбуваються необоротні зміни в організмі, які, врешті-решт, призводять, до смерті. Проблеми старіння у людей вивчає наука геронтологія (від грец. геронтос - дід, старий).

У вищих рослин всі вказані етапи онтогенезу відрізняються від тваринних. Їхня зигота внаслідок поділу продукує зародкову меристему, з якої формується зародок. Він складається із зародкових корінця та пагона, який несе зародкові листочки (сім'ядолі). На верхівці зародкового пагона розташована твірна тканина (брунечка). Проростаючи, ці структури дають початок відповідним органам дорослої рослини. У вищих спорових рослин зародок розвивається із зиготи, захищеної стінками архегонія. У голонасінних і покритонасінних зародок є складовою частиною насінини, яка вкрита покривами (шкіркою) і містить запас поживних речовин (мал.59). Ви вже знаєте, що насіння формується після запліднення з насінного зачатка.

Ембріональний розвиток, або ембріогенез, тваринного організму починається з дробіння зиготи. Дробіння — це ряд послідовних мітотичних поділів зиготи або партеногенетичної яйцеклітини, за якого утворені клітини (бластомери) в інтерфазі не ростуть, і тому їхні розміри зменшуються після кожного поділу.

На характер дробіння впливають кількість та характер розташування поживних речовин (жовтка) в яйцеклітині. Якщо зигота має невелику кількість поживних речовин, які розподілені більш-менш рівномірно (кишковопорожнинні, кільчасті черви, ланцетник, плацентарні ссавці тощо), то відбувається повне дробіння, коли зигота повністю ділиться на бластомери. Воно може бути рівномірним або нерівномірним (мал.60,61).

При рівномірному дробінні бластомери, які утворилися, мають приблизно однакові розміри (морські їжаки, ланцетники, плацентарні ссавці) (мал.62), а при нерівномірному - після кожного поділу виникають великий і малий бластомери.

Якщо жовтка в зиготі багато і він займає більшу її частину, то спостерігається неповне дробіння, за якого ділиться не вся запліднена яйцеклітина, а лише певна її частина. Так, у птахів, плазунів, першозвірів цитоплазма з ядром сконцентрована на одному з полюсів яйцеклітини у вигляді зародкового диска, який і дробиться на відміну від жовтка. У комах велика маса жовтка зосереджена всередині зиготи, тому в них унаслідок дробіння утворюється поверхневий шар бластомерів, які оточують неподілений жовток.

Лінії, які розділяють бластомери, називають борознами дробіння. Процес дробіння завершується утворенням бластули (від грец. бластос - заросток, зародок) (мал.61), яка є наступною стадією ембріогенезу. Вона має вигляд порожнистого утвору різної форми, стінки якого складаються з одного шару бластомерів.