Хоча землеробство на терені України відоме понад 5 тисячоліть, майже всі культурні рослини, які вирощують в нас, походять з інших країн, утім, багато їхніх сортів виведено саме в нашій.

Райони одомашнення і походження порід свійських тварин пов'язані зі стародавніми центрами землеробства, однак визначити місця походження свійських тварин значно важче, ніж культурних рослин. Це пояснюється значним переміщенням їхніх диких предків у межах первісних ареалів, які тепер встановити складно. Одомашнення могло відбуватись у будь-якому місці такого первісного ареалу, а подальше поширення порід пов'язане не з природним середовищем, а з діяльністю людини. Більшість свійських тварин одомашнено 8-10 тис. років тому. їхні предки, як правило, вели гуртовий спосіб життя, що сприяло прирученню диких тварин. Під час одомашнення свійські тварини зазнали значних змін у будові, життєвих функціях та онтогенезі, змінилася їхня поведінка.

Однією з найдавніших свійських тварин є собака, якого первісна людина використовувала для захисту, як помічника в полюванні, а також як їжу. Вважають, що собаку було виведено 10—15 тис. років тому у кількох місцях Євразії від різних видів вовків. Нині налічують понад 350 порід собаки свійського, селекція якого здійснюється у різних напрямах: службові, мисливські, декоративні породи (мал.92). Кішку одомашнено-значно пізніше (близько 5 тис. років тому) в Єгипті для захисту запасів зерна від гризунів. її предком була дика лівійська кішка, що мешкає на півночі Африки.

Від полювання на диких тварин та збирання їстівних рослин первісна людина перейшла до скотарства та рільництва. Кочові та осілі племена для власних потреб одомашнювали ті чи інші види диких тварин.

Одними з перших об'єктів скотарства, вік одомашнення яких оцінюється в 9-10 тис. років, були вівці та кози. Вівчарство виникло в гірських регіонах Греції, Кавказу, Малої та Середньої Азії. Предками свійської вівці були дикі види архар і муфлон, які і тепер мешкають у центрах її одомашнення. Свійських овець розводять заради овчин, вовни (руна), смушків, м'яса і молока. Відомо близько 70 порід свійської вівці, серед яких розрізняють вовнові, м'ясо-сальні, смушково-молочні, м'ясо-вовнові, шубні тощо. В Україні, зокрема, розводять асканійську, цигейську, каракульську, сокільсь-ку, гірськокарпатську породи тощо. Свійських кіз розводять з тією ж метою, що й овець. їхніми предками вважають декілька видів диких козлів (безоаровий козел та інші). Відомо понад 50 порід кіз (молочні, пухові тощо).

Серед перших одомашнених тварин можна назвати і коня. Предком свійського коня вважають дикого коня - тарпана, який раніше був поширений у лісостепах Європи та Казахстану. Цей вид повністю винищено людиною до кінця XIX сторіччя. Слід зазначити, що, всупереч поширеній думці, дикий кінь Пржевальського не є предком свійського коня: оскільки вони мають різний хромосомний набір.