шарах деяких морів (наприклад, Чорного моря) вона взагалі незначна. Таким чином, глибоководним організмам доводиться пристосовуватись до існування в умовах дефіциту кисню.

Густина води - один із головних чинників, які впливають на мешканців водойм. З нею пов'язаний тиск. Так, при зануренні на кожні 10м тиск зростає приблизно на 1 атмосферу, на великих глибинах він може перевищувати тисячу атмосфер. Тому лише деякі з гідробіонтів можуть існувати на різних глибинах — від літоралі до кількох тисяч метрів (деякі черви, голкошкірі). Більшість видів водних тварин адаптована до існування на певних глибинах (наприклад, кільчастий черв - піскожил - мешкає на літоралі, а кистепера риба -латимерія - на глибинах 400-1 000м). На адаптації гідробіонтів впливає і в'язкість води. Так, збільшена порівняно з прісною в'язкість солоної води сприяє їхньому ширянню у водній товщі.

Переміщення водних мас зумовлені зміною положення Землі відносно Сонця і Місяця відносно Землі (припливи та відпливи), земним тяжінням (течії річок), впливом вітру тощо. Рух води забезпечує міграції гідробіошів і переміщення поживних часток. Мешканці літоралі мають певні адаптації до існування в зоні постійних припливів та відпливів. Під час відпливів вони ховаються в грунті, черепашках, будиночках (кільчасті черви, молюски, вусоногі раки) або мігрують у відкрите море (медузи). Багато організмів адаптовані до існування у прісних водоймах зі швидкою течією (наприклад, форель, личинки мошок тощо).

Адаптації гідробіонтів до пересихання водойм. Організми, які населяють тимчасові або періодично пересихаючі водойми, певним чином пристосовані до перенесення тривалих посушливих періодів. Вони, як правило, мають короткі періоди розвитку і здатні за незначний проміжок часу значно збільшувати свою чисельність. Посушливий період ці істоти переживають у неактивному стані (у фазах яйця, цист, спор тощо). Наприклад, яйця рачків-щитнів у висушеному стані можуть перебувати до восьми років, не втрачаючи життєздатності. Завдяки яйцям, цистам, спорам забезпечується також поширення організмів (вітром, водою, тваринами тощо).

На період посухи деякі гідробіонти закопуються у грунт (війчасті і малощетинкові черви, водні комахи та їхні личинки, деякі риби тощо), інколи формуючи зовнішню захисну оболонку. Наприклад, дводиш-на риба - лусковик, закопуючись у мул на глибину близько метра, утворює навколо себе захисну капсулу з часток мулу, склеєних слизом шкірних залоз. У такому стані риба може перебувати близько дев'яти місяців (в умовах експерименту - до чотирьох років) і виходить із нього лише після того, як водойма заповнюється водою. Подібним чином посуху переживають і риби наших прісних водойм - в'юни.

Тривалість переживання посушливого періоду гідробіонтами залежить від їхньої здатності утримувати воду в своєму тілі (витрати води зменшуються за рахунок ущільнення покривів і додаткових захисних оболонок). Коли немає можливості зберегти в організмі необхідну кількість води, гідробіонти часто переходять у стан анабіозу.