Абіогенетичні гіпотези висували ще вчені стародавньої Греції (Демокріт, Епікур, Платон, Арістотель та ін.), які вважали, що живі істоти виникають з мулу, гною, води, грунту тощо. Подібних поглядів дотримувались навіть найвизначніші вчені епохи Відродження-Ф.Парацельс, Р.Декарт, Ф.Бекон. Протягом XVII-XVIII сторіч ці погляди були спростовані завдяки вивченню фізіології розмноження багатоклітинних організмів.

Карл Лінней в основу створеної ним наукової систематики поклав такий принцип - «будь-який організм походить від собі подібного». Остаточно вчені відмовилися від абіогенетичних поглядів у другій половині XIX сторіччя після відкриття Р.Вірховим положення клітинної теорії про те, що кожна клітина утворюється тільки в результаті поділу материнської клітини. В цей самий час видатний французький біолог Л.Пастер у серії дуже цікавих дослідів довів неможливість самозародження мікроорганізмів (на прикладі дріжджів і бактерій).

Із розвитком геологічних знань про історичний розвиток земної поверхні та молекулярної біології гіпотеза абіогенезу дістала нове життя в XX сторіччі. Її особливість полягає у неможливості самозародження життя в наш час, однак деякі учені вважають можливим його виникнення з хімічних сполук у минулому. Вперше цю думку висловив Ж.-Б.Ламарк у 1820 p.; згодом її підтримали Е.Геккель і К.А.Тімірязєв. За їхніми твердженнями, в первісному океані в результаті певних хімічних процесів виникли спочатку органічні речовини, а потім — доклітинні форми життя, які поступово перетворилися на клітинні організми. Ця гіпотеза є розвитком поглядів Ж.-Б.Ламарка на еволюцію як процес поступового переходу з нижчого щабля організації до вищого.

У 20-х роках нашого сторіччя російський учений О.І.Опарін та англійський - Д.Холдейн сформували біохімічну гіпотезу виникнення життя, яка по суті також є розвитком ідей Ж.-Б.Ламарка. За геологічними даними, літосфера, гідросфера та атмосфера сформувались понад 4 млрд років тому. На думку О.І.Опаріна та Д.Холдейна, біологічній еволюції передувала хімічна еволюція органічних речовин, яка тривала протягом кількох сотень мільйонів років аж до часу виникнення життя (3,8 млрд років тому). Первинна атмосфера Землі складалась із вуглекислого газу, метану, аміаку, оксидів сірки, сірководню та водяної пари. Озонового екрану не було і до поверхні суходолу та Світового океану надходив потік космічного та ультрафіолетового сонячного випромінювань. Унаслідок підвищеної вулканічної активності у води Світового океану й атмосферу з надр Землі потрапляли різноманітні хімічні сполуки. Такі умови вчені неодноразово відтворювали в лабораторіях. У результаті цих дослідів, у водному розчині солей, близьких за складом до морської води, в умовах опромінення та пропускання через них електричних розрядів (аналогія блискавки), утворились деякі органічні сполуки: нуклеотиди, амінокислоти та невеличкі ланцюжки з амінокислот, моносахариди тощо.