Вони утворювали скупчення, відокремлені від води поверхнею розділу — коацерватні краплини, які існували досить тривалий час. Нічого, що нагадувало б живих істот, ученим більше ніж за 60 років експериментів здобути подібним чином не вдалось.

Незважаючи на це, гіпотеза Опаріна-Холдейна стверджує, що коацерватні краплини якимось чином перетворились на «доклітинні» живі організми, від яких виникли прокаріоти. Отже, абіогенез у минулому Землі як спосіб виникнення життя, довести не вдалось.

Гіпотези біогенезу грунтуються на поглядах на життя як на особливу форму існування матерії, тобто життя існує стільки ж часу, скільки і Всесвіт. Сучасна наука не підійшла до розуміння суті життя так само, як і до наукового пояснення виникнення Всесвіту, матерії, простору і часу. Вона лише відкрила основні закони перетворень матерії та енергії, які можна перевірити експериментально. Ще Ч.Дарвін указував на безглуздість спроб науково пояснити походження життя без розуміння виникнення Всесвіту загалом.

Сучасні біогенні погляди мають назву «гіпотези панспермії» (від грец. пан - усе та сперматос - насіння). Вперше на початку XX сторіччя її сформулював видатний шведський фізик С.Арреніус, а розвинув геніальний український учений В.І.Вернадський. Її прихильниками були такі видатні російські вчені, як зоолог Л.С.Берг, географ О.ІО.Шмідт, астроном И.С.Шкловський, один із відкривачів коду ДНК сучасний англійський біохімік Ф.Крік та багато інших. Цікаво, що думку про можливість занесення життя із космосу висловлював ще давньогрецький філософ Анаксагор у V ст. до нашої ери.

Суть цієї гіпотези полягає в наступному: спори (цисти) прокаріот можуть, не втрачаючи здатності до відновлення життєдіяльності, витримувати перебування у вакуумі при температурах, близьких до абсолютного нуля (-273°С), жорстке радіаційне та ультрафіолетове опромінення, тобто умови космічного простору. Вони легко досягають верхніх шарів атмосфери і завдяки мізерній власній масі можуть звідти потрапляти у відкритий космос.

С.Арреніус підрахував, що тиск світла спричинює помітну механічну дію на частки діаметром близько 0,015 мм, переміщуючи їх. Саме такий діаметр мають спори більшості бактерій. Спора, розганяючись під дією тиску сонячних променів, за 20 діб може подолати відстань між орбітами Землі та Марса, а за 80 - досягти орбіти Юпітера. Споро-подібні частки знайдено нещодавно в метеоритах. Отже, в космосі присутні спори прокаріот, які безперервно потрапляють на планети. У сприятливих умовах із них виходять активні форми прокаріот різних видів, які утворюють первинні біогеоценози. В подальшому еволюція таких первинних видів відбувається в різних напрямах відповідно до змін умов довкілля на певних небесних тілах.

Наприклад, у сірководневій атмосфері фотосинтез можуть здійснювати зелені та пурпурові бактерії за рахунок фотолізу сірководню. Поклади сірки, датовані архейською ерою, підтверджують це припущення. Різні компоненти первинної атмосфери могли перетворюватись