літерою А), гуаніну (Г), цитозину (Ц). Крім того, до складу ДНК входить залишок тиміну (Т), а РНК- урацилу (У). Таким чином, до складу як ДНК, так і РНК, входять по чотири типи нуклеотидів, які розрізняють за залишком азотистої основи: три типи азотистих основ у них спільні, а за четвертим - ДНК і РНК розрізняються.

Нуклеїновим кислотам, подібно до білків, притаманна первинна структура - певна послідовність розташування нуклеотидів, а також складніша просторова будова, яка формується за рахунок водневих зв'язків.

Окремі нуклеотиди сполучаються між собою у ланцюг за допомогою особливих «містків», які за участю залишків фосфорної кислоти виникають між залишками пентоз двох сусідніх нуклеотидів (мал. 10). Біологічні властивості нуклеїнових кислот визначаються співвідношенням і послідовністю розташування нуклеотидів у цьому ланцюзі.

Структура ДНК. У 1950 році американський учений Е.Чаргафф та його колеги, досліджуючи склад ДНК, виявили такі закономірності кількісного вмісту залишків азотистих основ у її молекулі: число аденінових залишків у будь-якій молекулі ДНК дорівнює числу ти-мінових (А=Т), а гуанінових-числу цитозинових (Г=Ц). У свою чергу, сума аденінових і гуанінових залишків дорівнювала сумі тимі-нових і цитозинових (А+Г=Т+Ц). Це відкриття сприяло з'ясуванню просторової структури ДНК та її ролі у передачі генетичної інформації від одного покоління до іншого.

У 1953 році американський біохімік Дж.Уотсон та англійський генетик Ф. Крик запропонували модель просторової структури ДНК, яку згодом було підтверджено експериментально. Молекула ДНК складається з двох полінуклеотидних ланцюгів, сполу-