На клітинному рівні ступінь інтеграції зменшується: кількість і форма певних органел може значно змінюватись у клітині, не порушуючи її функцій тощо. На організмовому рівні інтеграція ще нижча: значно варіюють маса, ріст, забарвлення та багато інших ознак організму. Ще менш інтегровані популяції, в яких відбуваються постійні зміни кількості особин, їхніх вікових груп, різних фаз розвитку тощо.

Інтегрованість у біогеоценозах дуже слабка і зводиться до підтримання колообігу речовин та перетворення енергії в ланцюгах живлення. Окремі ланки цих ланцюгів можуть легко взаємозамінюва-тися. Ступінь інтеграції зумовлює рівень ефективності використання енергії живою системою. Регуляторні механізми також значно жорсткіші на нижчих рівнях порівняно з вищими.

Ще однією особливістю живих систем є їхня здатність функціонувати лише в стабільних умовах, тому на кожному рівні організації підтримується гомеостаз її внутрішнього середовища. Найбільш нестабільні умови довкілля і відповідно нестійкий гомеостаз спостерігають у надорганізмових живих систем.

Біогеоценоз як середовище еволюції. Сучасні еволюційні погляди грунтуються на ідеях В.І. Вернадського про взаємозв'язок усіх рівнів живого в єдиній біосфері й про те, що життя на Землі має різні рівні організації, включаючи біогеоценотичний.

У біогеоценозах усі популяції взаємопов'язані трофічними, просторовими та іншими зв'язками і впливають одна на одну. Тому еволюційні зміни в популяціях спричинюють фактори, які діють через біогеоценоз як цілісну систему. Отже, біогеоценоз — це середовище еволюційних процесів. Залежно від типу біогеоценозу еволюція популяцій, які входять до його складу, може відбуватися по-різному.

У стабільних (клімаксних) біогеоценозах завдяки великій кількості популяцій різних видів організмів, тобто різних екологічних ніш, та розгалуженим трофічним сіткам будь-які еволюційні зміни порушують їхній гомеостаз. Тому елімінація насамперед відбуватиметься серед особин-мутантів. Такі біогеоценози можуть поступово змінюватися загалом завдяки спряженій (когерентній) еволюції. Прикладом спряженої еволюції є взаємопристосування комах і покритонасінних рослин до запилення. Взаємопристосування можуть бути ще складнішими, наприклад, до живлення за рахунок комах-запилюва-чів здатні хижі комахи, птахи, ссавці, не кажучи вже про рослиноїдні види, що живляться квітковими рослинами. Стабільні біогеоценози є основою живого компоненту різних ландшафтно-кліматичних зон.

Види, з популяцій яких складаються стабільні біоценози, називають ценофілами (від грец. койнос - загальний та філео - люблю); вони здебільшого високо спеціалізовані до існування в певному типі біогеоценозів, тобто екологічно та еволюційно непластичні.

У разі пошкодження стабільний біоценоз відновлюється завдяки послідовним змінам своїх компонентів. Як вам уже відомо, перші етапи сукцесії бідні на види, в них спостерігають різкі коливання чисельності особин, жорстку конкуренцію тощо. Наступні етапи сук-