стематичних груп рослин, тварин, грибів і прокаріот та їхніх екологічних угруповань. Біогеографія складається з таких розділів: ареалогія -вивчає типи ареалів, встановлює ареали різних видів і розміщення окремих популяцій усередині виду, територію розповсюдження надвидо-вих систематичних груп (родів, родин тощо); історична біогеографія досліджує вплив минулого Землі на сучасне розповсюдження організмів та їхніх екологічних угруповань; палеобіогеографія - реконструює поширення живих істот у певні періоди історії Землі; регіональна біогеографія — встановлює комплекси видів, родів тощо та їхні екологічні угруповання, виділяючи їхню специфіку для різних частин Землі. Такі комплекси створюються на основі виділення біомів і біот.

Біом - це сукупність різних видів організмів і середовища їхнього існування (тобто подібних біогеоценозі в) у межах певної ландшафт-но-географічної зони (наприклад, біоми тундр, пустель, зони листяних лісів, степів тощо).

Біота - сукупність різних біомів у певній частині біосфери, наприклад, у біоті Австралії є біоми тропічних вологих лісів, лісів помірного клімату, степів, пустель та ін.

Ботанічні та зоологічні біоти, хоча і близькі між собою, однак не цілком збігаються внаслідок здатності тварин до активних міграцій, значного впливу властивостей грунту як екологічного та еволюційного фактора на рослини та ін. Основою для виділення біогеографічних підрозділів є ареали їхніх ендемічних видів (тобто видів, які мають обмежений ареал), родів, родин тощо.

Розглянемо флористичне та фауністичне районування суходолу (подібне районування створене і для Світового океану). На основі виділення ендемічних комплексів ботаніки весь суходіл поділяють на 6 царств, у кожному з яких виділено окремі області (всього їх 34), а в областях - провінції (близько 150). Царства і області наведено на мал. 154 (не для запам'ятовування). Україна лежить у межах Циркумбореальної області Голарктичного флористичного царства, яке займає всю Північну півкулю за винятком територій з тропічним кліматом. Сучасне флористичне районування Землі розробив відомий вірменський учений А.Л.Тахтад-жян. Зоогеографи виділяють 7 фауністичних областей (мал. 155).

Значення біогеографії для еволюційного вчення. Дані біогеографії використовують для обгрунтування твердження про географічну ізоляцію як необхідну умову видоутворення (згадаймо про класичні дослідження Ч.Дарвіна в'юрків архіпелагу Галапагос). Однак зібраний нині багатий матеріал свідчить про те, що ізоляція далеко не завжди спричиняє дивергенцію (розщеплення ознак) та видоутворення.

Більшість видів прісноводних і ґрунтових одноклітинних тварин має всесвітнє поширення. Одні й ті самі види ногохвісток - ґрунтових членистоногих - невеликі за розмірами, позбавлені крил, мешкають на більшості континентів. Отже, незважаючи на нездатність до міграцій чи поширення іншими способами на значні відстані, популяції цих видів, перебуваючи в повній ізоляції, не зазнають дивергенції та не перетворюються на нові види.

Тож пристосованість до певних умов існування, тобто екологічна ніша виду, зберігає його цілісність незалежно від можливості обмі-