ну спадковою інформацією між різними особинами і популяціями, а також форм розмноження.

Дані біогеографії підтверджують єдність походження флори і фауни певних царств, областей, провінцій тощо. Наприклад, в різних областях Голарктичного царства існують одній ті самі біоми (від тундри до субтропіків), до складу яких входять близькі види (наприклад, звичайний та американський клени, європейські та американські норка і бобер тощо). Це свідчить про існування в минулому суходільних зв'язків між Північною Америкою та північними континентами Східної півкулі. Дійсно, геологи довели, що протягом різних періодів та епох кайнозойської ери Північна Америка неодноразово з'єднувалась з Європою перешийком (його залишки — Гренландія та Ісландія) та з Азією - через суходіл на місці сучасної Берінгової протоки.

Вивчення кількості видів тієї чи іншої групи організмів у складі тих чи інших біомів і біот дає змогу встановити центри їхньої видової різноманітності (території з найвищою кількістю видів). Наприклад, центром видової різноманітності сумчастих є Австралія, кактусів - Центральна та Південна Америка тощо. Раніше вважали, що центри сучасного видового різноманіття водночас є місцями історичного походження певних груп, однак дані палеобіогеографії спростували і це твердження.

Наприклад, представники ряду Мозоленогих у дикому стані тепер мешкають у пустелях Центральної Азії (двогорбий верблюд) та горах Південної Америки (лами). Походження сучасного ареалу цього ряду можливо пояснити, лише спираючись на дані палеонтології. Виявляється, мозоленогі виникли в Північній Америці, звідки вони через суходільні містки розселились у Південну Америку та Азію, а в Північній Америці зникли в антропогеновий період унаслідок зледеніння більшості її території. Подібне явище відоме і для родини Конячих, яка виникла в Північній Америці, де й еволюціонувала протягом 50 млн. років. Неодноразово частина видів мігрувала в Старий Світ (Європа, Азія, Африка), де зазнавала дивергенції, однак, врешті-решт, ці старосвітські конячі повністю вимерли (40, 15, 10 і 3 млн. років тому). Предки сучасних конячих (дикі коні, осли, зебри) з'явились у Старому Світі лише 2,5 млн років тому; в Північній Америці конячі вимерли одночасно з мозоленогими.

Синтез даних сучасної біогеографії та геології дав можливість зробити дуже цікаві висновки щодо причин вимирання певних груп організмів і бурхливої адаптивної радіації видів, що прийшли на їхнє місце.

Класичний дарвінізм і синтетична гіпотеза стверджують, що так звані примітивні групи витісняються більш високоорганізованими «прогресивними». Це є розвитком учення Ж.-Б. Ламарка про градації: насправді підвищення рівня організації, як засобу досягнення біологічного прогресу під час філогенезу спостерігається лише у деяких еволюційних гілок (вищі рослини, молюски, членистоногі, хордові), причому всередині кожної з них процвітають різні за рівнем ускладнення групи (наприклад, усі класи хребетних, починаючи від «примітивних» хрящових риб і земноводних). Такі поширені типи тварин, як кишковопорожнинні, круглі й кільчасті черви, відділи рослин - мохоподібні, вищі спорові, голонасінні тощо, з часу свого виникнення аж ніяк не ускладнились, а біологічний прогрес у величезної кількості паразитичних тварин (включаючи цілі класи і типи) досягнуто завдяки загальній дегенерації.